🇺🇦 Йшов графин з графинею 

La carafe et la comtesse en balade version ukrainienne uniquement car les jeux de mots sont difficilement traduisibles.

🇺🇦 Хто вигадує свята

🇫🇷 Qui a créé les belles fêtes ?

🇺🇦 Сама собі киця

🇫🇷 Notre espiègle chat

🇺🇦 Жук до жабки йшов у гості

🇫🇷 Le scarabée et le crapaud

🇺🇦 Хвости

🇫🇷 Queue

🇺🇦 Сіла Дора за уроки

🇫🇷 Dora lit ses leçons

🇺🇦 Броня зиму малювала

🇫🇷 Bronia a dessiné l’hiver

🇺🇦 Вранішня молитва

🇫🇷 Prière du matin

🇺🇦 Люблю

🇫🇷 J’adore

🇺🇦 Історія “ШАЛАХМОНЕСІВ”

Як Ви познайомилися з автором віршів Григорієм Фальковичем ? “Шалахмонесі” були Вашою першою спільною роботою ?

« ШАЛАХМОНЕСИ » – друга наша спільна робота з Фальковичем. До цього я оформлював книгу його віршів « ШЛЯХАМИ БІБЛІЇ»Наприкінці 90‑х років Григорій Фалькович ще не був тим, ким є зараз, класиком дитячої літератури, автором віршів, які знає кожна українська дитина. Він був відомий, як то кажуть, « у вузьких колах ».

Григорій Фалькович належить до покоління моїх батьків, але різниця у віці не завадила нам подружитися. Тоді ми обидва перебували в одному духовному потоці наближення до юдаїзму. Григорій Фалькович писав вірші і російською та українською мовами, це було рідкістю. Адже євреї тоді вважали за краще говорити, читати і писати виключно російською мовою, сприймаючи українізацію суспільства як поганий знак.

Як розпочиналася робота над книгою ?

З Григорієм ми були сусідами і іноді ходили разом. Якось він поділився зі мною « Знаєте, в мені зараз відбувається якийсь дивовижний процес. Я прокидаюсь і до мене приходять вірші, дитячі вірші на єврейські теми українською мовою. У перший момент я можу вибрати, вірші будуть російською чи українською… Але мені більше подобається як пишеться українською. Я почав їх записувати для своєї онуки, і вже назбиралося на поетичну збірку.

Я хотів би Вам дати їх прочитати. Я не можу оцінювати ці вірші, але раптом вони Вам сподобаються і Ви захочете їх проілюструвати ?

Попрощавшися, я сів у автобус і… прочитавши кілька віршів, зрозумів, що таких віршів я ніколи не читав!!! Вже за кілька зупинок я передзвонив Фальковичу, і сказав, що з радістю візьму участь у цьому дивовижному проекті ! « Даю Вам повну свободу, – обізвався поет. – робіть із моїми віршами все, що забажаєте ! » Я закохався в « Шалахмонеси.

(Саме слово « Шалахмонеси » за єврейською Традицією означає їстивні подарунки друзям під час святкування Пуриму, проте в поезії Григорія Фальковича звучання цього слова використовується для позначення особливих міфічних істот).

Я став носити їх із собою постійно. Читав їх і цитував своїм рідним, друзям та випадковим знайомим. Вірші були з одного боку єврейськими з іншого – позбавленими будь-якої національної вузькості. В них легко перемішувалися сучасність і давнина, душевна теплота і духовна глибина. Збірка була написана від імені єврейської дитини, яка відчуває себе вільно на вулиці і вдома, в театрі і в синагозі. Крім того, ця дитина висловлює свій внутрішній світ прекрасною українською мовою. Таких дітей на той момент в Україні не було. Це була утопія – надія, що колись вони з’являться – єврейські діти Незалежної України !

Чи був у Вас якийсь зразок оформлення книги, може улюблений художник якого ви хотіли наслідувати у своїй роботі ?

Коли ілюструєш дитячі вірші, доводиться весь час уявляти себе дитиною, занурюватись у згадки про дитинство і переживати їх знову. З якихось глибин виплив спогад про альбом живопису, подарований моїм батькам на весілля. Альбом був величезний, з товстою, обтягнутою зеленою тканиною обкладинкою, з золотим тісненням, з картонними сторінками та оксамитовими на дотик репродукціями. Кожна була прокладена цигарковим папером. Я важко діставав його з шафи і міг годинами розглядати. І мені здавалося, якщо бувають такі книги, отже, у цьому світі варто жити. Мені захотілося зробити таку книгу, книгу – щастя !

З початку роботи над « Шалахмонесами » і до виходу книги минуло п’ятнадцять років. Чи немає у Вас почуття втраченого часу ? Чи виправдав результат очікування ? Адже за цей час можна було стільки всього встигнути ?

Якщо точніше говорити, рік я шукав підхід до віршів Григорія Фальковича. чотири роки малював ілюстрації, років дев’ять був у пошуках видавців та спонсорів, та ще півроку готував видання до друку.

Можливо, зі звичайної точки зору ці роки витрачені малоефективно. І все ж, я вважаю, що гідний результат виправдовує будь-який витрачений на нього час. Пошук мови книжкового оформлення був захоплюючим. Робота над ілюстраціями була чудовою ! Вона оживила моє серце і змінила напрямок мого шляху в мистецтві. Видавці надали мені досконалу свободу, і мені вдалося реалізувати ВСЕ, що я хотів ! Про що шкодувати ?

« Шалахмонеси » змінили напрямок Вашого шляху в мистецтві”. Що ви маєте на увазі ?

За своїми схильностями в мистецтві я формаліст, який мало цікавився змістом, літературною складовою твору мистецтва. Працюючи над ілюстраціями до поезії Григорія Фальковича, я відкрив для себе теми кохання, ніжності, смутку, наївності, веселої серйозності. Тепер вияв подібних тем у мистецтві є для мене основним мотивом творчості.

А чому підготовка вже готових ілюстрацій зайняла ціле півріччя ? Може, вірніше було б когось найняти для суто технічної роботи ?

Головна складність полягала в тому, що потрібно було створити рукотворну книгу, що містить золото і рельєфи, перевести в поліграфічний формат, зберігши її позитивні та негативні якості. Це не зовсім технічне завдання.

Що означає зберігаючи “НЕГАТИВНІ якості”? Для чого їх зберігати ?

Я маю на увазі помилки, які є неминучими в процесі знаходження досконалого зображення. Це як у долі кожного з нас. Відсутність помилок роблять її плоскою та нецікавою. Створюючи витвір мистецтва, художники, долаючи недоліки композиції, малювання, фактури тощо, зберігають їх сліди, не прагнучи гладкості досконалості. У цьому різниця між « красивим » та « прекрасним ». Мені хотілося створити книгу за « канонами високого мистецтва ».

Період підготовки ілюстрацій для друкарні, щоправда, був виснажливим – вирізати окремий шар лаку, окремий шар золота, на більш ніж сорока сторінках. Крім того, « білі поля » сторінок є мальовничим простором.

“Біле поле” в оригінальному зображенні, створене переливами рожевого, зеленого, коричневого, блакитного кольорів. Хотілося зберегти цю якість у надрукованому виданні. До речі, точніший час « технічної » роботи визначається звучанням аудіо-книги, роману « Війна і мир », Льва Толстого. З останньою сторінкою роману було опрацьовано останній розворот « Шалахмонесів ».

А чому книга « Шалахмонеси » так довго не видавалася ?

У цієї ситуації, як на мене, є різні аспекти : поліграфічний, фінансовий, естетичний.

Видавці переймалися тим, що не знайдуть читачів для цієї книги. У 90-ті роки євреї не хотіли читати українською, а українцям були малоцікаві єврейські теми.

З поліграфічної точки зору “Шалахмонеси” дуже складні, ніхто не міг запропонувати відповідний варіант виконання рельєфів, присутніх на кожній сторінці. Пропонований спосіб продавлювання паперу – конгрев, перетворював книжку не те що на « золоту » – на « діамантову », викликав безліч додаткових складнощів з непередбачуваним результатом.

Одні видавці казали : “Нам дуже подобається книжка як читачам, і дуже не подобається як видавцям”. Інші пропонували перекласти вірші російською мовою, що безумовно розширювало коло потенційних покупців. Це логічно, проте, і тому, в даному випадку, виходило зовсім не так. Якби книга у першому виданні виходила російською, це повністю позбавило б її літературної унікальності, що власне надихнула мене на таку довгу працю. Адже до « Шалахмонесів » не було української дитячої єврейської поезії. Фалькович в цій сфері перший. Спроби перекладу російською були, але мені було важко їх сприймати, дуже багато губилося.

Мені відомо, що один дуже відомий український видавець звинуватив Вас у тому, що Ви « не нахилилися до дитини », тобто, працюючи над ілюстраціями, більше були зайняті самолюбуванням, захоплені своєю майстерністю та талантом більше ніж майбутніми маленькими читачами.

Я дійсно ретельно стежив за « майстерністю і талантом », щоб вони не відводили мене від вираження якоїсь художньої правди, що відчувається мною, істинності… Що ж до виразу « не нахилилися до дитини », то мені здається, що каміння, палиці, струмки, метелики не нагинаються до дитини, але дитина нагинається до них. Мені хотілося, щоб книжка знаходилася в ряді речей подібних до вищеперелічених, до яких дитина прагне без примусу. Час показав, що так і вийшло.

Один мій знайомий художник, подивившись “Шалахмонеси”, сказав, що “Ви пограбували візантійський іконопис”, маючи на увазі, що ви у неї запозичили естетику.

О, ваш друг явно недооцінює мої « злодійські » досягнення. У процесі роботи я пограбував, середньовічну перську мініатюру, французькі ілюміновані рукописи, середньовічні єврейські манускрипти. Не знехтував творчою спадщиною братів Лімбургів, і це ще не все.

Якщо серйозно, справді існує підхід, виражений Пісаро в розмові з Гогеном, який закидав йому те, що, в естетичному сенсі, Гоген грабує дикунів Океанії. Але цей підхід застарів уже наприкінці ХІХ століття.

Але ж « Шалахмонеси » насправді стилізація на тему середньовіччя, яких чимало в історії ілюстрації. Ви самі кажете про неї – сучасна СЕРЕДНЬОВІЧНА книга ?

Ні. СУЧАСНА середньовічна книга.)) Якби я зображував сцени з лицарського життя – це була б стилізація. Але я зображую сучасних дітей, багатоповерхівки, велосипед, комп’ютер та телефон. Просто дивлюся на них через оптику середньовічної естетики. У цьому й річ. Я намагаюся відобразити основний конфлікт, присутній у поезії Григорія Фальковича – змішаність, гру, давнину та сучасність, вченість та дитячість. Дуже хотілося виразити всю красу світу цієї чудової плутанини.

А чи не виникає у Вас почуття, що Ваші ілюстрації, нівелюють поезію, тиснуть, відволікають від сприйняття віршів Фальковича ?

Коли я шукав образотворчу мову книги, я зрозумів, що звичайна картинка, яка прагне прямо ілюструвати рядки вірша, у разі Фальковича спрощує, а не збагачує загальне враження. Відразу, здається, що й вірші не дуже гарні. І я пішов “іншим шляхом” – використовувати вірш як ключ, що відкриває двері у Великий світ. І автор із захопленням прийняв цю ідею. Багато хто говорить, що поезія лише виграла від цього.

Як же таке дивне і дороге видання побачило світ ?

Пройшло вже багато часу з моменту завершення роботи над ілюстраціями. Я одружився, у мене народилося на той момент двоє дітей. Але ніхто не поспішав друкувати книгу. І я звернувся до свого друга, який очолював дуже велику українську ІТ-компанію. « Мені шкода, – сказав я – що твої онуки та мої діти житимуть без « Шалахмонесів ». Давай їх надрукуємо ! » « Давай ! », – сказав друг, і виділив усі необхідні для видання ресурси. Далі у справу вступило чудове київське видавництво « ДУХ і ЛІТЕРА », з яким мене пов’язує багаторічна співпраця. І все склалося !

Мені казали, видання друкувалося в якихось особливих друкарнях, на особливому папері ?

Після того, друкарня « Майстер книга » запропонувала варіант створення рельєфу за допомогою вибіркового УФ лаку (яким друкують шрифт Брайля у книгах для сліпих) я не мав сумнівів у виборі друкарні. Ця технологія ніколи не використовувалася у такій якості. Вона цілком виправдала себе у нашому випадку.

Папір повинен був мати і благородну матовість, і яскравість передачі кольору, і надавати легкий, не вульгарний блиск золотій фарбі.

Форзац, за технологією, потрібно друкувати на офсетному папері, що зазвичай дає приглушене звучання кольору. А у « Шалахмонесах » форзац мав бути дуже яскравим. Тому його друкували в іншій друкарні, де існує найвищий рівень друку на офсеті. Потім усі друковані аркуші відвезли до третьої друкарні, що спеціалізується виключно на нанесенні лаку. У четвертій друкарні друкувалася обкладинка, ну це вже змушено, щоб встигнути до головного форуму України – « Книжкового Арсеналу », де відбулася перша презентація видання.

Якою була подальша доля книги ?

Вона з’явилася вчасно після Майдану. Час змін та надій, та час появи нових відносин між українцями та євреями. У 2016 році на різноманітних книжкових форумах « Шалахмонеси » здобули безліч премій, серед яких Премія президента України П. Порошенко. Весь перший тираж було розкуплено і книга стала бібліографічною рідкістю. Потім « Піжамна бібліотека » перевидала книгу у зменшеному форматі та спрощеній формі, і більшість українських дітей, які не мали змоги придбати перше видання, отримали абсолютно безплатно свій екземпляр. І мені приємно думати, що « Шалахмонеси » – це реалізована утопія !

🇫🇷 L’HISTOIRE DE SHALAKHMONES

Entretien avec Pinkhas Fishel

Propos recueillis par Pavlo Fishel

Comment avez-vous rencontré Hryhori Falkovytch, l’auteur des poèmes ? Est-ce que Shalakhmones a été votre premier projet en commun ?

- Shalakhmones est notre deuxième collaboration. Avant cela, j’avais fait le design de l’un de ses recueils de poèmes : Chliakhamy Bibliï (Par les chemins de la Bible). À la fin des années 90, Hryhori Falkovytch n’était pas encore ce qu’il est aujourd’hui, c’est-à-dire un classique de la littérature enfantine, un auteur dont chaque enfant d’Ukraine connaît les poèmes. On peut dire que c’était un auteur « de niche ». Falkovytch est de la génération de mes parents, mais la différence d’âge ne nous a pas empêchés de devenir amis. À l’époque, nous étions tous les deux dans la même mouvance spirituelle, nous cherchions à nous rapprocher du judaïsme. Hryhori Falkovytch écrivait des poèmes en russe, mais aussi en ukrainien, ce qui était une chose rare dans ces années-là.

Comment avez-vous commencé à travailler sur ce livre ?

- Hryhori et moi étions voisins et nous faisions parfois des promenades ensemble. Un jour, il m’a confié la chose suivante : « Vous savez, il y a un processus assez incroyable qui se déroule en moi en ce moment. Je me réveille et des poèmes me viennent, des poèmes d’enfants, des poèmes sur des thèmes juifs et en langue ukrainienne. Quand vient l’inspiration, je peux choisir si les poèmes seront en russe ou en ukrainien… Mais je préfère ce qui sort de mon imagination en ukrainien. J’ai commencé à les écrire pour ma petite-fille, et j’en ai déjà accumulé suffisamment pour faire un recueil. J’aimerais bien vous les donner à lire. Je ne peux pas évaluer ces poèmes, mais peut-être allez-vous les aimer et vouloir les illustrer ? ».

Nous nous sommes dit au revoir, je suis monté dans le bus et… après avoir lu quelques poèmes, je me suis rendu compte que je n’avais jamais rien lu de la sorte ! Quelques arrêts plus tard, j’ai rappelé Falkovytch et lui ai dit que je serais heureux de participer à ce projet extraordinaire ! « Je vous laisse toute liberté, m’a‑t-il répondu. Faites ce que vous voulez de mes poèmes ! »

Je suis tombé amoureux des poèmes de Shalakhmones. Je les avais toujours sur moi. Je les lisais et les citais à ma famille, à mes amis et même aux gens que je rencontrais par hasard. D’un côté, ce sont des poèmes juifs, mais d’un autre côté, ils ne sont pas du tout ethnocentrés. Dans ces poèmes se mélangent avec grâce le moderne et l’ancien, le chaleureux et le profond. Le recueil a été écrit du point de vue d’un enfant juif qui se sent aussi libre dans la rue qu’à la maison, au théâtre qu’à la synagogue. Par ailleurs, cet enfant exprime son monde intérieur dans une magnifique langue ukrainienne. De tels enfants n’existaient pas en Ukraine à l’époque. C’était une utopie, l’espoir qu’un jour on verrait apparaître les enfants juifs de l’Ukraine indépendante !

Aviez-vous un modèle en tête pour concevoir ce livre, un artiste dont vous vous inspiré pour ce travail ?

- Lorsque l’on illustre des poèmes pour enfants, il faut constamment s’imaginer enfant, plonger dans la mémoire de sa propre enfance et la revivre. Le souvenir d’un album de peinture offert à mes parents pour leur mariage a ressurgi des profondeurs. C’était un album immense, avec une épaisse couverture reliée en tissu vert, avec des dorures, des pages cartonnées et des reproductions aux couleurs veloutées. Chaque illustration était protégée par une feuille de papier de soie. J’avais du mal à sortir ce livre de l’armoire tant il était lourd et je pouvais passer des heures à le regarder. Je me disais : s’il existe de tels livres, alors la vie vaut la peine d’être vécue. J’ai eu envie de faire moi aussi un livre comme cela, un livre qui génère du bonheur !

Quinze ans se sont écoulés entre le moment où vous avez commencé à travailler sur Shalakhmones et la publication du livre. Avez-vous le sentiment d’avoir perdu du temps ? Le résultat était-il à la hauteur de vos attentes ? Après tout, vous auriez pu accomplir tant de choses dans ce laps de temps ?

- Pour être précis, j’ai passé un an à trouver le bon angle pour aborder les poèmes de Hryhori Falkovytch, quatre ans à réaliser des illustrations, neuf ans à chercher des éditeurs et des sponsors, et encore six mois à préparer l’édition pour l’impression.

Si l’on regarde cela d’un point de vue conventionnel, le travail de ces années a peut-être été inefficace. Et pourtant, je pense qu’un résultat digne de ce nom justifie tout le temps qui lui a été consacré, même si ce temps est long. Tout le processus a été passionnant : rechercher un style pour la conception du livre, puis réaliser les illustrations ! Il a ravivé mon cœur et m’a fait changer de voie artistiquement. Les éditeurs m’ont donné une liberté parfaite et j’ai pu réaliser TOUT ce que je voulais ! Qu’y a‑t-il à regretter ?

Vous dites que Shalakhmones vous a fait changer de voie artistiquement. Que voulez-vous dire ?

- En art, j’ai une tendance au formalisme, et je m’intéresse moins au contenu, à la partie littéraire des œuvres. En travaillant sur les poèmes de Falkovytch, j’ai découvert les thèmes de l’amour, de la tendresse, de la tristesse, de la naïveté, du sérieux joyeux. Aujourd’hui, la manifestation de ces thèmes dans l’art est le principal motif de mon travail.

Et pourquoi vous a‑t-il fallu six mois pour préparer les illustrations pour l’impression ? Peut-être aurait-il été préférable d’engager quelqu’un pour ce travail purement technique ?

- La principale difficulté consistait à transformer un livre fait à la main, contenant de l’or et des reliefs, en un format d’impression, en préservant ses caractéristiques positives et NEGATIVES, ce qui n’est pas une tâche purement technique.

Qu’entendez-vous par préserver des « qualités NEGATIVES » ? Pourquoi les conserver ?

- Je fais référence aux erreurs inhérentes au processus de recherche de l’image parfaite. C’est comme le destin de chacun d’entre nous. L’absence d’erreurs rend l’image plate et inintéressante. Quand ils créent une œuvre d’art, les artistes, en surmontant les défauts – de composition, de dessin, de texture – conservent la trace de ces erreurs sans chercher à atteindre une perfection lisse. C’est la différence entre « beau » et « magnifique ». J’ai voulu créer un livre selon les « canons du grand art ».

Je dois dire que la préparation des illustrations pour l’impression a été épuisante : il a fallu découper séparément une couche de vernis et une couche d’or, pour plus de quarante pages. De plus, les marges des pages constituent un espace pictural. Dans l’image originale, la marge est réalisée avec des couleurs entremêlées : du rose, du vert, du brun et du bleu. Je voulais préserver cet aspect-là dans l’édition imprimée. D’ailleurs, le temps qu’a pris ce travail « technique » peut être calculé grâce à Guerre et Paix de Tolstoï. Quand j’ai fini d’écouter la dernière page du livre audio, j’ai fini la dernière page de Shalakhmones.

Pourquoi a‑t-il fallu attendre si longtemps pour que Shalakhmones soit enfin publié ?

- Je pense qu’il y a plusieurs raisons : c’est un problème à la fois polygraphique, financier et esthétique. Les éditeurs craignaient que le livre ne trouve pas ses lecteurs. Du point de vue polygraphique, le Shalakhmones est un ouvrage très compliqué. Personne n’arrivait à proposer une solution satisfaisante pour reproduire les reliefs présents à chaque page. La méthode dite « à la Congrève » qui était proposée pour l’impression rendait le livre non seulement « doré », mais en faisait un objet brillant, un peu comme un diamant. Cela entraînait de nombreuses difficultés supplémentaires et pouvait avoir un résultat quelque peu imprévisible.

Certains éditeurs m’ont dit qu’ils aimaient beaucoup ce livre en tant que lecteurs, mais pas du tout en tant qu’éditeurs. D’autres ont suggéré de traduire les poèmes en russe, ce qui aurait très certainement élargi le cercle des acheteurs potentiels. C’était une idée logique, mais, dans ce cas, complètement fautive. Une première édition en russe aurait privé ce livre de tout ce qui faisait son caractère littéraire unique. Or c’est ce caractère unique qui m’avait poussé à travailler dessus si longtemps. Après tout, avant Falkovytch et son Shalakhmones, personne n’avait écrit en ukrainien de la poésie juive pour enfants. Il y avait eu des tentatives de traduction vers le russe, mais j’ai du mal à les apprécier, car trop de choses se perdent en chemin.

Je sais qu’un célèbre éditeur ukrainien vous a accusé de « ne pas vous plier aux exigences de l’enfant ». Il sous-entendait que lorsque vous étiez en train de dessiner, vous étiez plus occupé à vous regarder vous-même, vous étiez plus absorbé par votre maîtrise technique et votre propre talent que par vos futurs jeunes lecteurs.

- J’ai fait très attention à contrôler « la maîtrise technique et le talent » afin que ces derniers ne m’éloignent pas de l’expression de ma vérité artistique, d’une forme d’authenticité… Quant à l’idée de « ne pas se plier aux exigences de l’enfant », il me semble que les pierres, les bâtons, les ruisseaux, les papillons, ne se plient pas aux exigences de l’enfant, mais que l’enfant se plie à eux. Je voulais que ce livre se situe dans la série des choses que je viens de citer, des choses vers lesquelles l’enfant tend sans qu’on ait à le contraindre. Avec le temps, j’ai vu que c’était exactement ce qui se produisait.

L’un de mes amis artistes, après avoir vu Shalakhmones, a dit que vous aviez « dérobé » l’art des icônes byzantines, que vous aviez emprunté cette esthétique.

- Oh ! Votre ami sous-estime manifestement mes talents de « voleur ». Dans mon travail, j’ai également « dévalisé » l’art de la miniature persane du Moyen-Âge, des manuscrits enluminés français, et des textes juifs médiévaux. Je n’ai pas non plus oublié de faire une razzia dans l’héritage artistique des frères de Limbourg, et ce n’est pas tout. Plus sérieusement, on se souvient de Pissarro qui avait reproché à Gauguin d’avoir commis un rapt esthétique des populations d’Océanie. Mais cette approche était déjà obsolète à la fin du XIX^e siècle.

Au fond, Shalakhmones est un exercice de style sur un thème médiéval, comme cela a beaucoup existé dans l’histoire de l’illustration. Vous dites vous-même qu’il s’agit d’un livre médiéval réalisé à notre époque ?

- Non, il s’agit d’un livre de notre époque réalisé dans un style médiéval ! Si j’avais illustré la vie des chevaliers, cela aurait été un pur exercice de style. Mais je dépeins des enfants modernes, des gratte-ciel, un vélo, un ordinateur et un téléphone, et je les contemple à travers le prisme d’une esthétique médiévale. C’est là tout l’intérêt. J’essaie de refléter le conflit fondamental inhérent à la poésie de Hrygori Falkovytch : le mélange et le jeu de l’ancien et du moderne, du monde des érudits et des enfants. Je voulais vraiment exprimer toute la beauté du monde créé dans ce bel esprit de fusion.

N’avez-vous pas peur que vos illustrations, en détournant l’attention des poèmes de Falkovytch, n’empêchent d’en percevoir toute l’intensité ?

- Au moment où je recherchais un langage pictural pour ce livre, je me suis rendu compte que, dans le cas de Falkovytch, une image qui chercherait uniquement à illustrer les vers d’un poème, réduirait plutôt qu’elle n’enrichirait l’effet produit. Si l’on fait cela, cela donne l’impression que les poèmes ne se suffisent pas à eux-mêmes. J’ai donc choisi une autre voie : utiliser le poème comme une clé pour ouvrir la porte de l’Univers, une idée que l’auteur a accueillie avec enthousiasme. De nombreuses personnes considèrent que les poèmes y ont même gagné.

Comment une publication aussi étonnante et coûteuse a‑t-elle finalement pu voir le jour ?

- Cela faisait déjà longtemps que j’avais terminé les illustrations. Je m’étais marié et j’avais eu deux enfants. Mais personne ne semblait pressé d’imprimer le livre. C’est à ce moment-là que je me suis tourné vers l’un de mes amis qui était à la tête d’une grosse entreprise ukrainienne dans le domaine des IT. « Je suis triste, lui ai-je dit, que tes petits-enfants et mes enfants vivent sans Shalakhmones. Imprimons-le ! ». Ce à quoi mon ami a répondu : « Allons‑y ! », et il a apporté les fonds nécessaires à la publication. C’est alors qu’est intervenue Dukh i Litera, une fantastique maison d’édition basée à Kyïv avec laquelle j’entretiens une coopération de longue date. Et le livre s’est fait !

J’ai entendu dire que l’édition a été réalisée dans des imprimeries spéciales, sur du papier spécial ?

- Quand l’imprimerie Maïster knyh m’a proposé de recréer le relief au moyen d’un vernis UV sélectif (qui est utilisé pour imprimer le braille dans les livres pour aveugles), j’ai été définitivement convaincu. Cette technologie n’avait jamais été utilisée pour faire ce que nous voulions faire, et elle a parfaitement correspondu à nos attentes. Le papier devait à la fois posséder une matité noble et une certaine luminosité pour permettre un beau rendu des couleurs, et conférer au doré un éclat léger, non vulgaire. Normalement, les pages de garde sont imprimées en offset, ce qui « étouffe » généralement un peu les couleurs. Or, pour Shalakhmones, la page de garde devait être très lumineuse. On a donc décidé de la faire imprimer dans une autre imprimerie où la qualité des impressions offset était excellente. Tous les feuillets imprimés ont ensuite été acheminées vers une troisième imprimerie spécialisée dans les vernis. La couverture a été réalisée dans une quatrième imprimerie, cette fois-ci à cause de contraintes de temps, car il fallait être prêts pour l’Arsenal du Livre (Knyjkovy Arsenal), le principal salon du livre d’Ukraine. C’est là qu’a eu lieu la première présentation du livre.

Que s’est-il passé pour ce livre depuis sa sortie ?

Il est arrivé au bon moment, après la révolution de Maïdan. C’était une période de changement et d’espoir. En 2016, à l’occasion de divers salons du livre, Shalakhmones a reçu de nombreux prix, dont le Prix du président ukrainien Petro Porochenko. L’ensemble du premier tirage a été épuisé, et ce livre est entré dans la catégorie des livres rares. L’organisation philanthropique PJ Library a ensuite réimprimé le livre dans un plus petit format et une forme simplifiée. Ainsi, les enfants ukrainiens qui auraient voulu acheter la première édition, mais n’avaient pas pu, ont reçu leur exemplaire gratuitement. J’aime penser que Shalakhmones est une utopie qui est devenue réalité !

Traduit en français par Clarisse Brossard